/

Лук’янівський некрополь – комплекс кладовищ, розміщених у північно-західній частині м. Києва Шевченківського району столиці. До його складу ввійшли військовий та цивільний цвинтарі, а також єврейський, який нині майже знищений.

Лук’янівське цивільне кладовище створене в 1878 р. і є одним із найдавніших у Києві. Свою назву отримало від 1945 р., після того як поруч відкрили Лук’янівське військове кладовище. Прах воїнів, похованих на військовій ділянці Лук’янівського цивільного кладовища, частково перенесли на територію цього військового некрополя.

У 1962 р. Лук’янівський цивільний цвинтар і храм Катерини, збудований у 1911 р., закрили. У 1974 р. культову споруду знесли, а на її місці розмістили символічний військовий меморіал, під обеліском якого було 4 поховання на 45 військовиків. У наш час на військовому меморіалі встановлено 16 плит, на яких викарбувані прізвища 439 загиблих воїнів, прізвища 8 бійців внесені двічі.

Окрім меморіалу, на кладовищі є десять братських могил, на п’яти з яких споруджено пам’ятники. У 1980 р. робітники заводу ім. Артема на могилі полеглих моряків Дніпровської військової флотилії, що загинули в 1941 р., обороняючи Київ, установили меморіальний пам’ятник.

Монументи споруджені також на братській могилі п’ятьох робітників Київського хлібозаводу № 4, розстріляних гітлерівцями біля стін заводського складу 27 лютого 1942 р.; на похованні сім’ї Хохлових – учасників Київського підпілля; а також на могилі киян, які загинули внаслідок авіаційного нальоту радянських бомбардувальників у травні 1943 р.

Із загальної кількості військовиків, які знайшли свій вічний спочинок на Лук’янівському цивільному кладовищі, 14 воїнів загинули в бою, 202 – померли від ран та хвороб у шпиталях, що дислокувалися на території Києва: 398 та 400-му санітарно-евакуаційних шпиталях; 1106, 1273, 1353, 1600, 2589, 2676, 3422, 5874, 5940 та 5967-му евакуаційних шпиталях; 4318-му інфекційному шпиталі, 5169-му хірургічному польовому пересувному шпиталі тощо. У ці медичні заклади бійців направляли з різних військових частин. Причина смерті решти бійців не встановлена.

Найбільш вичерпний мартиролог воїнів Другої світової війни, похованих на Лук’янівському цивільному кладовищі, викладено у книзі «Подвиг на віки: Книга Пам’яті України – місто-герой Київ», яка вийшла друком у 2000 р. У цей том внесли відомості про 458 воїнів Червоної армії.

У результаті науково-дослідної роботи зі створення Зведеної бази військових поховань періоду Другої світової війни на території України науковці музею встановили прізвища ще 31 військовослужбовця, похованого на Лук’янівському цивільному кладовищі. Нині відомо про поховання 489 воїнів.

На військовому меморіалі Лук’янівського цивільного кладовища поховані представники 11 країн. Із загальної кількості упокоєних вихідців з України – 148, Азербайджанської Республіки – 4, Республіки Білорусь – 9, Грузії – 2, Республіки Казахстан – 10, Киргизької Республіки – 2, Російської Федерації – 154, Республіки Узбекистан – 8. По одному загиблому воїнові з Республіки Таджикистан, Туркменістану та Республіки Молдови. Місце народження решти похованих невідоме.

Окрім військових, на Лук’янівському цивільному кладовищі поховані представники київської інтелігенції – відомі викладачі гімназій, професори вишів, лікарі, видатні художники, академіки. На цьому цвинтарі лежать представники всіх давніх українських старшинських родів – Полуботків, Леонтовичів, Самойловичів та ін.

Важливість цього некрополя для збереження історичної пам’яті народу неоціненна, тому з 1994 р., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 липня 1944 р. № 447, Лук’янівському цивільному кладовищу надано статус Державного історико-меморіального заповідника. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1761 цвинтар було внесено до переліку Заповідників національного значення Державного реєстру нерухомих пам’яток України.