/

Кладовище біля Кирилівського монастиря – одне з найдавніших київських цвинтарів, появу якого пов'язують із ліквідацією самої обителі в 1787 р. Поки монастир діяв (упродовж ХІІ–XVIII ст.), монахів та видатних осіб ховали безпосередньо у храмі або навколо нього. Із появою лікарні для душевнохворих міська влада виокремила територію для їхнього поховання за межами колишнього монастиря.

У 1929 р. київська влада закрила цю місцевість для поховань. Нині дослідники не можуть встановити місцезнаходження Кирилівського кладовища, оскільки його немає на сучасній карті столиці. Тому дороговказами під час пошуків стають карти міста довоєнного періоду та стародавня Кирилівська церква, яка збереглася до наших днів.

На післявоєнних картах міста територію цвинтаря навколо Кирилівської церкви визначити вже складно. Частково її знищили нацисти наприкінці окупації м. Київ (1943 р) і майже цілковито – радянська влада після Куренівської трагедії 13 березня 1961 р.

Загальна кількість упокоєних на цьому кладовищі, а також інформація про будь-які акти поховання на ньому від початку німецько-радянської війни достеменно невідомі. За спогадами старожилів, у 1941 р. на краю цвинтаря нацисти розстріляли лікарів і пацієнтів Кирилівської психіатричної лікарні. Крім того, є точні відомості, що з другої половини листопада 1943 р. на відстані «500 м на південний захід від колишнього Кирилівського монастиря» були поховані військовослужбовці, які померли в ППГ № 737.

Згідно з даними документів воєнного часу, зокрема донесень про втрати військовослужбовців, розміщених на сайті www.obd-memorial.ru, поблизу Кирилівського монастиря в двох братських могилах були поховані 18 бійців, які померли в період від 14 листопада до 2 грудня 1943 р. Однак у сучасних списках військових поховань м. Київ ці могили не значаться.

Зазначимо, що до мартирологу 2000 р. були внесені тільки 12 імен. Особові дані шістьох воїнів фактично після війни були втрачені. Одним із тих, чиє прізвище одночасно значиться серед похованих біля Кирилівського монастиря та в списках Пуща-Водицького кладовища, є лейтенант Леонід Павлович Мовчан, командир танка 229-го танкового полку 70-ї механізованої бригади 9-го механізованого корпусу 3-ї гв. танкової армії 1-го Українського фронту. 12 листопада 1943 р. в боях за м. Фастів танкова рота, у складі якої воював лейтенант Леонід Мовчан, відбила ворожу атаку. Отримавши важкі опіки та поранення, він останнім залишив свій танк. Леоніда Павловича Мовчана відправили до шпиталю, у якому він помер. 13 грудня 1943 р. нагороджений орденом Вітчизняної війни І ст.

Музейники встановили імена 13 воїнів, похованих «біля колишнього Кирилівського монастиря». Серед них – два командири (лейтенант і старший лейтенант), десять – червоноармійців і один – партизан. Вони служили в танкових, кавалерійських, стрілецьких, мотопіхотних і артилерійських частинах, найстарший із воїнів – 1891 р. н., наймолодші – 1924 р. н. Вихідців із України – 2, Російської Федерації ¬– 3, місце походження решти воїнів невідоме.

Питання увічнення на меморіальних плитах прізвищ 13 померлих бійців, похованих наприкінці 1943 р. біля Кирилівського монастиря в м. Київ, залишається відкритим.