МУЗЕЙ. ПАМ’ЯТЬ. ПОШУК
МУЗЕЙ
ПАМ’ЯТЬ
ПОШУК
Військові поховання
Парк Вічної Слави в меморіальному просторі Києва

Щороку до музею надходять десятки запитів від Національного комітету товариства Червоного Хреста України з проханнями допомогти встановити долю та місце поховання військовослужбовців, які загинули в роки Другої світової війни. Ці запити Товариство Червоного Хреста України отримує від родичів полеглих воїнів, які проживають не лише в нашій країні, але й за кордоном.

Лише за два перших місяці 2020 р. музей отримав 19 таких листів. Серед них запит на встановлення долі та місця поховання Микити Мелітоновича Кольдюби, відомості про якого намагається знайти онука Тетяна Василівна Лукашук, жителька м. Довгопрудний Московської області.

У процесі пошуку документів вдалося встановити, що розшукуваний народився в 1896 р. у с. Зеленці Грицівського району Кам’янець-Подільської (нині –Хмельницька) області. Після визволення рідного села від нацистів у березні 1944 р. 47-річний Микита Кольдюба був призваний до лав Червоної армії. Воював у складі 71-го стрілецького полку 30-ї стрілецької дивізії. Із донесення про безповоротні втрати дивізії за 1944 р. дізналися, що розшукуваний загинув 25 липня 1944 р. і похований на північно-східній околиці м. Станіслав (нині – м. Івано-Франківськ).

Цього дня на підступах до міста військові підрозділи 71-го стрілецького полку вели запеклі бої, про що свідчить запис у журналі бойових дій: «25.07.1944 р. Завдання – закріпитися на зайнятих рубежах, не допустити контратак противника, виявити його сили, склад і засоби. Ворог чинить сильний вогневий спротив, кинув у бій до 25 танків, 6 бронетранспортерів і один броньований потяг. Бій триває. Підрозділи полку за добу відбили шість контратак, що стало причиною значних втрат противника. Втрати полку – 6 загиблих бійців та 28 поранених.

Отримано наступне завдання – вийти одним батальйоном у фланг противнику під м. Станіслав…».

Саме в цих боях Микита Мелітонович загинув, але у списках похованих у м. Івано-Франківськ знайти його прізвище не вдалося. Проте виявили, що серед похованих у братській могилі військового меморіалу на вул. Калініна м. Івано-Франківськ під № з/п 11 значиться старший сержант 71-го стрілецького полку 30-ї стрілецької дивізії Віктор Степанович Благушин – однополчанин розшукуваного. Військовик загинув 26 липня 1944 р. і разом із М.М. Кольдюбою був похований в одній братській могилі на північно-східній околиці м. Станіслав. З’ясовані факти дали можливість припустити, що прах розшукуваного також перепоховано на військовому меморіалі, але до офіційних списків його прізвище не занесли.

Під час пошуку документів щодо долі Микити Мелітоновича було знайдено сповіщення про загибель його сина Максима Микитовича, але з прізвищем «Кондюба». На думку про те, що ці військовослужбовці – батько і син, наштовхнуло ім’я матері загиблого Максима – Параска Федорівна, жителька с. Зеленці. У донесенні про загибель батька Микити Мелітоновича Параска Федорівна, яка проживала в с. Зеленці, зазначена як його дружина.

Син нашого героя воював у складі 894-го стрілецького полку 211-ї стрілецької дивізії, який в липні 1944 р. (на час загибелі батька) перебував неподалік м. Станіслав. Рідним не судилося зустрітися…

Доля не була прихильною ні до батька, ні до сина. 19-річний Максим загинув 18 жовтня 1944 р., похований на східній околиці с. Нижня Писана Чехословаччини. Після розпаду цієї країни в 1993 р. село увійшло до складу Свидницького округу Пряшівського краю Словаччини.

Після війни відбулося перепоховання військовослужбовців Червоної армії, які загинули та були поховані в с. Нижня Писана та інших населених пунктах, у братську могилу на цивільному кладовищі м. Свидник. Як і у випадку з Микитою Мелітоновичем, ім’я його сина у списках похованих не значиться, але увічнення пам’яті полеглого військовика в м. Свидник, це вже інша історія…